Ми пишемо самі
    
Електронний каталог книг

 

                        

                                        Роботи наших читачів на конкурс                                   "Я - ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ"  

                           Горбач Даниїл. ЗОШ № 22

  

      У мого дідуся є багато великих альбомів, які я люблю розглядати. Тільки робити це треба спокійно, обережно й уважно, бо в них - справжнє диво - українські марки. Багато українців знають, що в нашій країні випускають марки, але не кожний здогадується, наскільки вони цікаві, важливі й необхідні для нас.

 

 

  

  

      Дуже красивими є марки та блоки, які розказують про князів давніх українських земель. У школі ми читали багато легенд та переказів про розум, мудрість та винахідливість Володимира Великого, Ярослава Мудрого, княгині Ольги. А князь Данило Галицький на прапорі свого війська зобразив лева - царя звірів. Бо саме таким лютим був Данило, коли виникала якась загроза для його рідної землі.

 

  

  

      Перша ж марка нашої України присвячена українським козакам, які були сильними, мужніми та сміливими. такими зображені й гетьмани, які дбали про рідну землю. Це вони з козаками-запорожцями вели запеклі бої з ворогами, ходили в морські походи на своїх чайках та байдаках, щоб визволити з турецької неволі полонених українців.

 

 

  

  

      А довідуємося ми про події минулих часів із творів українських письменників. На марках можна побачити портрети Тараса Шевченка, який дуже любив свою Україну, Івана Франка, який написав оповідання для дітей, Лесі Українки, яка все своє життя боролася із тяжкою хворобою.

 

 

  

  

  

      Людям сильної волі присвячені марки на спортивну тематику. Мені дуже подобаються спортсмени, які докладають неймовірні зусилля на тренуваннях для того, щоб гідно представити нашу Україну на олімпійських іграх та різних міжнародних чемпіонатах. Бо кожна перемога нашого співвітчизника - це не тільки успіх для спортсмена, а й слава для України.

 

 

  

  

      Та в дитинстві, мабуть, кожний олімпійський чемпіон любив слухати казки, дивитися мультфільми. Адже це найулюбленіші справи малюків. У нашій країні дорослі подбали про те, щоб малеча бачила казкових персонажів і на поштових марках, бо казки вчать нас бути розумними, кмітливими, ввічливими та добрими.

 

 

  

  

      Я думаю, що саме такими є юні українські художники, малюнки яких випущені на марках "Світ очима дітей". Мені дуже подобається, що дорослі можуть бачити справжні дитячі шедеври, кожен з яких приваблює своєю мрійливістю та щирістю. На таких марках намальовані як вигадані космічні простори, так і краєвиди нашої України.

 

 

  

  

      Природа ж у нашій Україні дуже красива! Я ще ніколи в житті не бачив стільки птахів і тварин, скільки на філателістичних марках.

 

 

 

  

  

  

      Тільки прикро, що для багатьох мешканців лісів, степів та морів постає загроза зникнення. Тому й існує в нас Червона книга України, до якої занесені рідкісні види тварин та рослин.

 

 

 

  

  

  

      З марок та блоків можна дізнатися про існування в нашій країні природних заповідників. У них створені всі умови для збереження рослинного та тваринного світу.

 

 

 

  

  

  

      Сьогодні дуже важливо, щоб кожен з нас дбав про навколишнє середовище, бо тільки так можна зберегти нашу природу.

 

 

 

  

  

  

      Дуже цікаві марки, на яких зображені відомі українці. Серед них композитор Микола Лисенко, автор преших поштових марок Української держави Георгій Нарбут, художник Ілля Рєпін, письменник Борис Грінченко, перший Президент України Михайло Грушевський, чемпіон чемпіонів богатир Іван Піддубний, співак Володимир Івасюк, перший космонавт України Леонід Каденюк, переможниця пісенного конкурсу "Євробачення" Руслана.

 

  

  

      А як приємно дивитись на марки з прапором та гербом України. Вони особливі, бо символізують незалежність нашої держави - моєї Батьківщини. Так сталося, що в рік мого народження була випущена марка, якою я дуже пишаюсь. На ній зображжені донбаські терикони, жовтавий соняшник та герб Донецької області. Я гордий тим, що народився на цій землі. І тому, коли часом відсилаю листи, завжди клею на конверти українські художні марки, бо хочу, щоб усі знали, що я - громадянин України.

 

  

  

                     Чернобай Дар'я. ЗОШ № 22

  

      Боролись ми довго за волю, за право.

      Щоб нині твій час, Україно, настав

      Живи та міцній, наша юна Державо,

      У дружньому колі вільних держав.

                                        П. Тимочко

      Ми, молодь, з гордістю можемо заявити всьому світові, що засяяла веселка над нашою землею, нашою країною. Перед світом постала держава з давньою історією, національною духовною культурою, працьовитим миролюбним народом.

      Я вважаю, що кожна порядна людина найбільше любить той край, де народилась і живе, де пишається своєю рідною землею. Усіх нас з'єднало одне слово - Україна! Тут наші державні корені, тут наша земля, яка дала нам горде ім'я - українці!

 

      Кожне суспільство створило десятки тисяч слів для позначення різних об'єктів та явищ. Одні з них звучать вагомо, довгий час існують у мові, а інші поступово зникають. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникнуть самі люди, які створили їх. Одне з них - Батьківщина, а друге - народ, суспільство, бо незалежність держави є незалежністю особистостей, що її утворюють.

  

      Хоч ми (за звичкою) усе ще називаємо нашу державу "молодою", але, можливо, уже настав час не вдаватись до таких виправдовувальних епітетів, а почати аналіз реальних, а неуявних здобутків та втрат на шляху нашого громадянського суспільства. Для нас, молодих, настав час бути дорослішими й знаходити в собі силу дивитися не на ті "приємні" міфи з історії та сучасності, а в обличчя правді. А правда, мабуть, може бути осягнута нами лише з погляду історії. Адже відомо, що в минулому нашого народу були дві відчайдушні спроби поновити перервану (після зникнення Галицько-Волинського князівства) традицію української державності - це національно-визвольний рух Богдана Хмельницького та створені ним основи майбутньої козацької держави, а також епоха Гетьманату та Центральної Ради у ХХ столітті. Що ж сталося? Чому навіть перший Президент Михайло Грушевський разом з Центральною Радою виявився нездатним вирішити проблеми України, насамперед соціальні?

      Ми, старшокласники, вважаємо, що, очевидно, доля будь-якої ідеї вирішується в трикутнику "влада - народ - зовнішні чинники". А більшість суспільства бачило, що попри всі гучні вислови, які сьогодні лунають про свободу, вектор цього трикутника був спрямований не вперед до прогресу, а саме навпаки, то люди, у тому числі й молодь, звертають свої погляди на інший орієнтир - за межі України.

      На уроках історії ми вивчали добу Руїни й знаємо, що сказав про той час великий український історик Микола Костомаров: "Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею, зникали надії, і люди позбулися віри у свою справу, у свою мету. Виникла думка, що тієї мети взагалі не можна досягти. Через те зникла воля і терплячість, слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки й жертви здавалися даремними. Особисті приватні інтереси переважили всі чесні патріотичні пориви. Своє власне хатнє лихо для кожного ставало непомірно тяжким. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався під вагою тяжкого пошуку шляху до порятунку. Усе, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому іншого... Так бувало скрізь, де громада не йшла одностайно до виразно зазначеної мети, де громадський ідеал заступався ідеалом особистої наживи й самолюбства". Зважаючи на цю цитату, моє покоління хотіло б лише одного: щоб якомога більше представників сучасної української еліти вчиталися в ці страшні слова, зробили для себе належні висновки. І тоді, сподіваємось, ці костомаровські рядки вже не стануть для сьогоденної України "спогадами про майбутнє".

      Ми, старшокласники, вважаємо, що, очевидно, доля будь-якої ідеї вирішується в трикутнику "влада - народ - зовнішні чинники". А більшість суспільства бачило, що попри всі гучні вислови, які сьогодні лунають про свободу, вектор цього трикутника був спрямований не вперед до прогресу, а саме навпаки, то люди, у тому числі й молодь, звертають свої погляди на інший орієнтир - за межі України.

      На моє переконання, сьогодні в Україні громадян можна поділити на тих, хто хоче жити й працювати на рідній землі, виховувати дітей і онуків на українських традиціях українською мовою, та тих, хто прагне жити десь далеко, а цю країну сприймає лише як прикре тимчасове місце перебування. Тому, на мій погляд, слід спиратися на патріотів України, хоч би до якої політичної сили вони не належали. Мої однолітки та я вважаємо, що партійність у наш час - це лише спосіб дотягнутися до влади. Тому особливу вагу матиме кожна особистість, і якщо її громадянська позиція буде послідовною, з нею рахуватиметься будь-хто. Тож украй важливо постійно працювати над тим, щоб передати національно свідомій українській молоді, об'єднаній у численні молодіжні організації, наші звичаї та традиції. Це дасть змогу налагодити діалог між старшими й молоддю, ефективніше працювати на спільну мету. Бо саме через участь у спільних заходах прийде, на мою думку, нове покоління.

      Важливою залишається роль батьків. Це роль людей, які беруть на себе відповідальність за майбутнє, за долю своєї сім'ї. Планування - і власного життя, і життя родини, і політичних процесів - це історично, та, власне, і фактично було й залишається функцією старшого покоління. Чи знову-таки доводить, що разом з дорослими таку роль може виконувати й молодь небайдужа й освічена. Адже для всіх головне - результат, а досягти його можна лише великим гуртом.

      Так, на початку ХХІ століття українське суспільство зіткнулося з проблемами бідності, недоїдання, погіршення загального стану здоров'я, особливо молоді: куріння, наркотики, випивка. У містах, у селах, молодь спивається по генделиках, працювати не хоче, не хоче й учитися (або не може) - не хоче розвиватися.

      Ще одна проблема - загроза екологічної кризи, виснаження природних ресурсів, від яких залежить наш добробут. Водночас зростає нерівність між багатими й бідними.

      Мабуть, єдиний шлях забезпечити собі більш безпечне та процвітаюче майбутнє - це вирішення проблем економічного розвитку та навколишнього середовища в комплекся. Задовольняючи основні потреби людей та підвищуючи рівень життя для всіх, напевно, ми повинні в той же час захищати й зберігати довкілля та ресурси нашої планети. Я впевнена: жодна країна не може досягти цього сама, але цього можна досягти спільними зусиллями задля справедливого задоволення потреб нашого й майбутнього поколінь. А для цього, мабуть, треба визначити сфери діяльності та поведінки людини, що мають негативні екологічні наслідки.

      Моє рідне місто Краматорськ є значним промисловим центром Донецької області. Промислова діяльність підприємств міста, на мою думку, має негативний вплив на навколишнє середовище. З географії ми знаємо: у наш час на Землі міста займають 5-7 % площі суші, але їх вплив поширюється на великі відстані.

      Кожне місто впливає на навколишнє середовище не тільки як споживач енергії, органічних речовин та кисеню, але як і потужне джерело забруднення.

      Не є винятком і моє місто. Але саме в ньому вперше в Донецькій області був відбудований сміттєвопереробний завод (2007 р.). Робота заводу забезпечена завдяки впровадженню в Краматорську, Слов'янську, Дружківці Програми з окремого збирання сміття. Це ми знаємо, бо в нашому місті розвивається громадсько-екологічний рух серед молоді й дорослого населення, бо впродовж багатьох років наша школа забезпечена безкоштовною передплатою на екологічну газету "Наш край" і газету "Молодь України". А ще дослідницькі роботи наших учнів (Краматорської ЗОШ І - ІІІ ступенів № 22 з профільним навчанням) за змістом, обсягом і оформленням значно відрізняються своїм рівнем від аналогічних робіт, представлених іншими школярами міста МАН, і потребують на підтримку й допомогу наукової громадськості в напрямку організації подальших досліджень молоді.

      Але чи не найбільше ці зміни торкнулися молодіжних і дитячих об'єднань. На місце єдиних офіційно визнаних організацій сьогодні постали об'єднання найрізноманітніших спрямувань: "Козацький гарт", СНУМ - Спілка незалежної української молоді - це молодіжні громадські об'єднання політичного спрямування; "Екологічна варта", "Турбота", "Зелена планета", "Первоцвіт" - молодіжні об'єднання екологічного спрямування з їх важливими акціями "Збережи ялину", "Посади дерево".

      Але, на мою думку, велику вагу серед усіх дитячих об'єднань мають дозвіллєві, бо дозвіллєво-культурний простір - це перетин різних субкультур, ураховуючи ще й те, що молоде покоління більш цинічне та прагматично налаштоване. Так дитяча організація "Дім" об'єднує дітей проти шкідливих звичок.

      Ще хочеться згадати молодіжні організації фізкультурного й спортивного спрямування. Прикладом таких організацій є дитячо-юнацька організація - центр "ФОРМА", що існує самодостатня дитяча громадська організація. Мені подобається учнівське творче об'єднання "КРОКС" - культурні, розумні, організовані, кмітливі, спритні - та національна скаутська організація "ПЛАСТ", яка за основу має скаутську методику.

      Варто відзначити, що в Донбасі дитячі та молодіжні об'єднання далеко не самотні. Продовжує працювати система гуртків та дитячих клубів позашкільних установ, але з'являється й швидко набирає сили культрозваг для дітей тільки заможних громадян, і в той же час залишається значна кількість дітей, що хаотично впорядковують своє дозвілля самостійно.

      сь чому я вважаю: якщо держава дійсно хоче змін, вона мусить особливу увагу приділяти нам, молодим, та піклуватися про наше успішне "входження" в суспільство. А ми єднаємось з суспільством через дитячі об'єднання та організації. Ніяке спілкування з дорослими не може замінити нам спілкування з однолітками. І ми збираємось разом, починаючи з шкільного самоврядування.

      Одна з найголовніших подій у житті кожного з нас - вступ до вищого навчального закладу, бо гідна освіта - це складова успішної людини. І тому під час вступних випробувань ми повинні показати, що рівень наших знань, здобутих упродовж шкільних років, сягає тієї необхідної позначки, з яких стартує навчання у вищій школі. І саме ця процедура вимірювання знань випускників шкіл повинна забезпечити прозорий, рівний, справедливий і зрозумілий нам усім доступ до вищої освіти.

      Я розумію, що ми, молоде покоління,- майбутнє України. Тож своїми знаннями, своєю працею повинні підносити її культуру. Своїми майбутніми досягненнями славити її. Повинні бути гідними своїх пращурів, повинні любити рідну землю, берегти незалежність України, поважати свій народ і його мелодійну мову.

      Але зараз я всього-навсього старшокласниця, яка до кінця не розуміє (як і мої друзі), чому ми маємо таку політику, економіку, культуру, а також такі морально-етичні проблеми молоді, які часто забувають про своїх старих батьків та малих дітей? Чому?

      Одне я твердо знаю: якщо ми будемо шанувати себе і свою гідність, шановані будемо іншими. так хочеться , щоб слова Григорія Сковороди здійснилися:

           "Наступний весело освітлений день - плід учорашнього".

[наверх]      [на головну]

Розробка та підтримка сайту ServerGroup
Copyright @ 2006-2017,  Краматорська центральна міська бібліотека для дітей ім. Пушкіна