Валентина Гавриленко
Валентина Анатоліївна Гавриленко народилася 30 червня 1951 р. у місті Дніпропетровську. Її батьки, після навчання в технікумі, отримали розподіл на роботу на Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева. Так маленька Валя потрапила до Краматорська. З великою теплотою згадує Валентина Анатоліївна про своє дитинство і юність:
“Жили ми на вулиці Великій Садовій у комунальній квартирі з сусідами, в маленькій кімнаті з одним віконцем, яке виходило на вулицю, що веде до ринку. Зовсім маленькою я стояла біля вікна і чекала, коли мама повернеться з ринку і принесе мені яблуко, і ми покладемо його на батарею, щоб воно стало тепле, а потім з’їмо, відрізаючи від нього часточку за часточкою. Вулиця була вимощена камінням (говорили, що її поклали полонені німці), після дощу по ній бігли струмки, і ми з сусідом Славком бігли пускати паперові кораблики”.
З 1958 по 1968 рік Валентина Гавриленко навчалася у середній школі № 6, яку закінчила зі срібною медаллю, а згодом вступила на хімічний факультет Дніпропетровського державного університету. Студенткою відвідувала туристичний клуб університету, ходила в походи.
1972 року В. Гавриленко повернулася до Краматорська, де стала працювати викладачем в ПТУ № 65, а потім – у відділі з охорони природи в СПКТБ «Енергомашремонт». З 1978 року Валентина Анатоліївна викладала хімію в ПТУ № 28, а згодом її запросили на роботу в Центр позашкільної роботи. Спочатку вона була керівником кінологічного гуртка, а пізніше – очолила гурток з в’язання і створила знаменитий «Театр моди». Так захопленням рукоділлям перебороло любов до хімії.
Валентина Анатоліївна – натура творчо обдарована, багатогранна. Крім прикладної творчості, вона відкрила в собі ще один талант – схильність до написання віршів. У поезію вона прийшла пізно – у 48 років. Вірші писати почала з 2000 року, за виразом поетеси: «почала писати, як не дивно, просто закохавшись, а ще, може бути, тому, що мені завжди хотілося малювати.”
Вірші Валентини Гавриленко – глибоко особистісні. Її лірику можна умовно розділити на любовну та пейзажну, хоча ці межі досить невизначені: замальовки природи переплітаються з любовними переживаннями і навпаки. У віршах В. Гавриленко простежується непроста жіноча доля, але, незважаючи ні на що, її лірична героїня вміє залишатися щасливою, щасливою від органічної потреби та вміння любити, щасливою навіть від болю розставання, від очікування нового кохання.
У передмові до своєї другої збірки поезій “Благодаря тебе” авторка написала: «Почуття народжують натхнення. Любов знаходить своє відображення у творчості. І доки живе любов, буде жити і поезія. Я пишу свої вірші не для майбутніх поколінь, не для історії і не для критиків поезії. Я їх пишу тому, що вони народжуються в моїй душі і знаходять відгук у душах інших людей, що живуть у моєму часі, поруч зі мною і також переживають свою самотність, свої удачі та невдачі».
Валентина Анатоліївна є лауреатом Фестивалю самодіяльних художніх колективів установ освіти і науки Донецької області в номінації «Авторська поезія».
