Микола Кулініч

Кулініч Микола Олексійович народився 22 січня 1950 року в селищі з поетичною назвою Ясногірка, що в Краматорську. Навчаючись в ясногірській школі № 30, почав проявляти лідерські якості, користувався повагою вчителів.

Трудову діяльність розпочав у 1967 році, після закінчення середньої школи, на гідроруднику «Піонер» тресту «Гідровугілля» учнем екскаваторника. Згодом працював на шахті підземним електрозварником, де обирався секретарем комсомольської організації ділянки. Службу в армії проходив у м. Кюрдамір, в Азербайджані.

Вищу освіту здобув на відділенні журналістики Ростовського державного університету. З 1971 року працював інструктором та завідувачем відділом у Краматорському міському комітеті комсомолу. Був чудовим організатором, відповідальним за спецвипуск обласної молодіжної газети “Комсомолець Донбасу” (пізніше стала називатися “Акцент”).

У 1986 році, як офіцер запасу, брав активну участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Журналіст за освітою, він присвятив своє життя розвитку культури  рідного міста, очоливши  1985 року міський відділ культури. За час його роботи у відділі культури в Краматорську стали до ладу дитячі школи мистецтв №№ 1 і 3, отримала нове приміщення Центральна міська публічна бібліотека.

З ініціативи Миколи Кулініча в 1993 році було засновано фестиваль мистецтв «Сіверський Донець», який набув статусу міжнародного та регіональний конкурс “Срібна струна”. “Міський міністр культури”, як жартома називали Миколу Олексійовича, всіляко сприяв створенню позитивного творчого середовища, в якому проявилися таланти десятків колективів і солістів Краматорська, визнані далеко за межами нашого міста. Він доклав також багато зусиль для збирання матеріалів про нашого земляка – актора і режисера Леоніда Бикова та увічнення його пам’яті й інших наших славних земляків. За його ініціативи на школі, в якій навчався Биков, на його честь була встановлена ​​меморіальна дошка, а пізніше з’явилися вулиця Бикова на мікрорайоні “Лазурний”, медаль імені Бикова “За сприяння розвитку культури” та пам’ятник Леоніду Бикову.

Ідея глобуса Краматорська – карти міста, нанесеної на кулю, теж належала Кулінічу. І саме він придумав подарувати актору Михайлу Пуговкіну медаль у вигляді золотого гудзика. Він був організатором Днів міста на стадіоні “Блюмінг” і задумував багато інших проектів. Проте не сталося..

Пропрацювавши на посаді керівника відділу культури протягом 20 років, Микола Олексійович відчув, що здоров’я стало погіршуватися (давався в знаки Чорнобиль!), і вирішив піти з роботи. Кулініч був дивовижною людиною, тому і заява, яку написав, йдучи з роботи, була незвичайною. У ній були такі слова: «Пробачте і прощайте».

Микола Олексійович немов передчував свою смерть і за три дні до цього написав вірш, який починався так: «Приходите сегодня в гости, дорогие мои друзья! Жаль, встречаю вас на погосте. Не серчайте, что умер я…» Ці слова виявилися пророчими: через три дні – 10 липня 2005 року – талановитого поета і керівника не стало. Микола Кулініч заповідав поховати його поряд з могилою його друга  й учителя – Миколи Рибалка.

Микола Кулініч був надзвичайно харизматичною, творчою особистістю, поетом, журналістом, ініціатором багатьох унікальних акцій і програм. Член Спілки журналістів України, він друкувався в міській, обласній, центральній пресі, в журналі «Донбас». А ще писав вірші і встиг видати дві свої поетичні збірки.

Перша книга віршів «Состояние души» вийшла 2000 року. У 2005 році – друга, «Осенняя женщина». Остання, третя, книга «Ми не даром носили шинели» вийшла вже після смерті Миколи Олександровича.

Праця Миколи Кулініча відзначена Подякою Президента України, Почесними грамотамиДонецької облдержадміністрації та срібною медаллю імені Леоніда Бикова.