Історія більшості сучасних міських селищ налічує понад два століття. До них належать: Біленьке, Красногорка, Красноторка, Ясногірка, Шабельківка. Перші поселення на території сучасного Краматорська з’явилися ще у 18 сторіччі. Саме в цей період земельні ділянки тут отримали представники полкової старшини козачих полків. Саме вони заснували селища Шабельківка та Ясна Гора. Ці селища активно зростали і згодом були об’єднані у волость з центром у селищі Білянське.
Масове заселення й освоєння земель почалося в другій половині XVIII ст. Офіційно воно було розпочато хорунжим Бахмутського кінного козачого полку Степаном Тарановим у серпні 1752 року. У відповідь на прохання хорунжого Бахмутського кінного полку С. С. Таранова з Бахмутською провінційною канцелярією було видано указ, в якому, зокрема, повідомлялося: “… Усмотрено им Тарановым угожее место Бахмутской провинции в Торских дачах, расстоянием от города Тору в 15 верстах, вверх Торца в урочище на речке Дальней Беленькой, к построению мельницы…” Це був початок офіційного затвердження Степана Таранова на території майбутнього Краматорська. Але землі біля річки Дальня Біленька (нині на цій місцевості розташовані селища Прокатчиків та Поштове) були зайняті Тарановим самочинно задовго до 1752 року.
Село Білянське, поч. ХХ століття. На задньому плані – Архідияконо-Стефанівська церква. 1900 – 1917 рр. Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу
Після вступу в силу указу Бахмутської канцелярії хорунжий отримав право заснувати тут хутір. Датою його заснування можна вважати 1753 рік. Хоча, за твердженням Володимира Коцаренка, фахівці Інституту історії АН України не беруть на себе сміливість визнати це і пропонують компромісну дату – 1768 рік. Хутір знаходився на лівому березі Казенного Торця – навскоси від гирла річки Дальня Біленька (в просторіччі – Білянка). Ця річка нині відома як 2-га Біленька, яка протікає в Саду Бернацького і є правою притокою Казенного Торця. Відомо, що в квітні 1785 року тут вже існувала слобода Бєлянська: панський будинок і шість дворів підданих поміщика – українців.
У 1790 році в слободі Білянській звели Архідияконо-Стефанівську церкву. Гроші на її будівництво пожертвував засновник села – поміщик Степан Таранов. На початку XIX століття, завдяки наявності церкви, це поселення отримало новий статус – село.
1868 – рік заснування Краматорська – зайняв в історії Харківської губернії і всього Донбасу особливе місце. З ним пов’язаний початок грандіозної на ті часи події – будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, появу якої для розвитку нашого краю можна порівняти хіба що з його масовим заселенням у XVII – XVIII ст. Ініціатива будівництва дороги належала харківському земству, що прагнуло забезпечити економічно вигідний зв’язок губернії з центром країни і портами на Азовському морі. У вересні 1868 року будівництво першої в Донецькому регіоні сталевої магістралі вже досягло території нашого міста.
Вид ліній залізниці при ст. Краматорській. На задньому плані видно будівлю заводу КМТ (Краматорського Металургійного Товариства). Фото з краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
Околиця селища Белянського у народі мала назву Краматоровка. Саме тут, у версті на північ від села Білянське, на лівобережжі річки Казенний Торець було влаштовано спеціальний роз’їз для пропуску зустрічних потягів, адже залізниця була одноколійною. Цей роз’їзд через деякий час одержав офіційну назву – напівстанція Краматорська, витіснивши назву села Белянського.
З часу виникнення цього полустанка в 1868 році й прийнято вести офіційне літочислення нашого міста.
Подальший економічний розвиток Донецького регіону вимагав будівництва нових залізниць. Для з’єднання східної частини Донецького вугільного басейну з Курсько-Харківсько-Азовською залізничною магістраллю, що мала вихід до Азовського моря та центру Росії, потрібно було побудувати Донецьку Кам’яновугільну залізницю.
Засновником Товариства, яке взялося за цю важливу справу, був купець Савва Іванович Мамонтов – відомий промисловець і меценат. Згідно з домовленістю між правліннями акціонерних товариств, з’єднання Донецької і Азовської залізниць відбулося в місці розташування напівстанції Краматорська. Тож через десятиліття існування в статусі невідомого полустанку Краматорська перетворилася на значущу і стратегічно важливу вузлову станцію.
Фабричний міст через річку Торець. Фото з краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
Рух потягів на гілці Донецької Кам’яновугільної залізниці від ст. Дебальцеве до ст. Краматорська (і на ділянці до м. Бахмута) офіційно було відкрито 1 грудня 1878 року.
Як свідчить звіт про діяльність правління Товариства Донецької дороги, на станції з’явилася тимчасова одноповерхова будівля пасажирського вокзалу 3 класу з відкритою платформою і оборотне депо, розташоване в кам’яній будівлі і розраховане на 6 паровозів. Обслуговуючий персонал нової станції було поселено у двох житлових будинках.
У ході будівництва Донецької Кам’яновугільної залізниці вперше в нашій окрузі берега Казенного Торця з’єднав металевий Бахмутський міст.
З плином часу значення станції Краматорської зростало. Вже у 1885 році сучасники відзначали, що хліб (зерно) з Харківських повітів у своєму русі до морських портів йшов через “головні залізничні станції – Слов’янськ, Барвінкове, Краматоровка”.
Крейдяний завод Е. Адельмана. Фото з краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
Наявність залізниці і сировинної бази зумовили появу в 1885 році біля ст. Краматорської заводу будівельних матеріалів. Це було перше промислове підприємство Краматорська, яке заснував Едгар Адельман. Завод спеціалізувався на виробництві вапна і алебастру.
У 1898 році завод Едгара Адельмана перейшов до нового власника – жителя м. Бахмута Вікентія Войтеховича Штерцера й одержав назву – “Краматорський вогнетривкий завод В. В. Штерцера”. Тут почалося виготовлення поширеного в ті роки покрівельного матеріалу – черепиці – і вогнетривкої цегли для машинобудівних і металургійних заводів.
Дійсно доленосним в історії нашого міста став 1896 рік. Саме тоді швейцарець Конрад Ульріхович Гампер прийняв російське підданство, купив біля ст. Краматорської земельну ділянку, і його фірма “В. Фіцнер і К. Гампер” розпочала будівництво механічного заводу – нині Старокраматорського машинобудівного заводу (СКМЗ).
Це був третій завод, що належав фірмі К. Гампера. На той час два інших успішно працювали на території Польщі, а їх продукція користувалася високою репутацією в Європі та Росії. У 1897 році Краматорський завод відвантажив замовникам свою першу продукцію.
Металургійний завод КМТ. Фото з краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
Заповзятливий промисловець не зупинився на досягнутому. У 1898 році з його ініціативи відбулася закладка доменної печі на заводі Товариства “В. Фіцнер і К. Гампер”. Цей рік є роком заснування Краматорського металургійного заводу ім. Куйбишева.
Навесні 1899 року на базі заводу АТ “В.Фіцнер і К.Гампер” Конрад Гампер заснував “Краматорське металургійне Товариство” (КМТ), і в цьому ж році на Краматорському заводі введено в дію першу доменну піч.
На початку ХХ ст. завод Краматорського металургійного товариства був одним з найбільших металургійних та машинобудівних підприємств Російської імперії. Побудований у 1896 р. фірмою «Фіцнер і Гампер», з 1896 р. завод став акціонерним товариством «Краматорське металургійне товариство».
Продукція, яку виробляв Краматорський завод, двічі – у 1900 та 1910 рр., була відзначена найвищою нагородою «Гран-прі» на міжнародій виставці у Парижі (Франція).
Фахівці з Німеччини на будівельному майданчику завода, 1898 рік. Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу
Товариство постачало котли для палаців російського імператора та членів імператорської родини, для будівель державних установ, а також для найбільших Найперпромислових підприємств Російської імперії.
Побудувавши спочатку механічний, а потім і металургійний заводи поряд із станцією Краматорська, Конрад Гампер дав могутній поштовх економічному розвитку маловідомого робітничого селища, що виросло тут наприкінці XIX сторіччя. Фактично, цей європеєць визначив нашому місту велику долю на багато десятиліть вперед.
Навколо заводу КМТ почало розбудовуватися селище. Був закладений Сад Бернацького – місце відпочинку працівників заводу КМТ, який був названий так на честь одного з його керівників. У 1900 році були побудовані два 3-поверхові будинки для керівництва заводу – це були одні з перших “багатоповерхових” будівель в селищі.
Селище Краматорівка. Перші триповерхові будинки. 1900 – 1917 рр. Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу
Найпершим був так званий Мамонтовский будинок. Цей 2-поверховий будинок побудували ще в 1880 році для родин залізничників – службовців станції Краматоровка Донецької Кам’яновугільної залізниці. Будинок прозвали «Мамонтовским» тому, що гроші на його будівництво виділило акціонерне товариство, очолюване меценатом Савою Івановичем Мамонтовим. Сьогодні цей будинок уже перетворився на руїни.
Руїни Мамонтовського будинку – найпершої “висотки” Краматорська. Фото Дмитра Алімкіна, 2016 р.
Найстаріші будинки нашого міста – це колишні садиби керівників підприємства та інженерів. Серед них можна назвати такі будівлі, як: дворянський будинок Василя та Єлизавети Коршунів, будинок відомого металурга-доменщика Михайла Курако, вілла Емілія Протце – комерційного директора заводу КМТ, особняк поміщиків Бантишів, будинок лютеранської кірхи, заводу Едгара Адельмана та ін.
Панорама Краматорівки та заводу КМТ. Базарне селище. 1900 – 1917 рр. Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу
Після революції Краматорське металургійне товариство було націоналізоване та поділене на два підприємства: Краматорський металургійний завод та Старокраматорський машинобудівний завод.
Завдяки великому досвіду, знанням і організаторським здібностям талановитого інженера Конрада Гампера на рубежі століть селище Краматорівка перетворилося на індустріальний центр Слобідської України. Ім’я К. Гампера – засновника машинобудування і металургії в Краматорську – посідає гідне місце в історії промислового розвитку України.
На початку XX століття навколо і безпосередньо в селищі, яке виростало поблизу станції, з’явилися інші промислові підприємства. У селі Біленька працював винокурний завод.
Близько 1902 року поряд з селом Шабельківка Бельгійське анонімне товариство «Кринична на Дінці» налагодило випуск гончарних виробів.
До 1909 року належить перша відома згадка про Краматорське борошномельне товариство братів Шульц. У травні того ж року в Краматорську почала діяти міжміська телефонна станція.
Близько 1912 року поблизу Красноторки відкрито алебастровий завод. 1912 року «Анонімне товариство портландського цементу в Костянтинівці» почало будівництво цементного заводу «Пушка». В кар’єрах неподалік від Краматорської робітники видобували крейду, піщаник, гіпс, вогнетривку глину.
Головною подією першого десятиліття XX століття було введення в експлуатацію у 1909 році сталеливарного і прокатного відділень на заводі Краматорського металургійного Товариства. Значну роль у житті заводу зіграв директор-розпорядник заводу КМТ інженер-механік Людовик Гужевський.
Краматорівка. Вулиця Велика в Старому місті. 1909 рік. Фото з архівів Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу
Економічне благополуччя заводу стало основою для економічного і соціального розвитку селища в цілому.
На початку XX ст. кількість населення Краматорської становила понад 12 тис. осіб. Тут працювали заводська лікарня, дві школи, училище.
Також у місті до цього часу вже існували аптека (1897 р.), телеграф (1898 р.), міжнародна телефонна станція (1909 р.) та кінотеатр (1913 р.).
У 1912 році засновано Краматорське спортивне товариство (КСВ), був побудований стадіон і з’явилася футбольна команда.
Втім, не дивлячись на такий значний економічний і соціальний розвиток, Краматорівка все ще залишалася селищем.
У 1918 році Краматорська була тимчасово окупована німецькими військами. Багато зусиль доклали мешканці селища, щоб відновити промисловість після закінчення громадянської війни.
Вже у 1920 році почали працювати машинобудівний і металургійний заводи. Робітники не зупинялися ні перед якими труднощами, проявляли ініціативу та винахідливість, щоб підприємства знову стали потужними. Завдяки самовідданій праці краматорців, машинобудівний завод, що виготовляв устаткування для шахт, зіграв важливу роль у відновленні вугільної промисловості Донбасу.
Багато що робилося для підвищення освітнього рівня населення. У 1922 році при заводі почала працювати школа ФЗН. Через два роки відкрився вечірній машинобудівний технікум. У 1926 році в Краматорську вже працювало 8 початкових трудових шкіл. 14 лютого 1926 року Краматорську було віднесено до категорії селищ міського типу, в якому проживало понад 12 тисяч чоловік.
У 20-ті рр. побудовані до революції підприємства зазнали значної реконструкції. На металургійному заводі вступила в дію нова доменна піч, на машинобудівному – було електрифіковано механічні цехи.
Влітку 1927 року почалося видання першої друкованої газети “Краматорська Домна”, а 19 вересня 1930 року вийшов перший номер нової газети “Краматорська правда”, яка багато десятиліть формувала інформаційний простір міста.
Клуб металістів (нині – ПК імені Леоніда Бикова). 1930 р. Фото з архіву Володимира Коцаренка
8 жовтня 1929 року в полиновому степу, за селищем Штейгаровка, біля старого вітряка, було розпочато будівництво гіганта вітчизняного машинобудування — Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ).
1930 року поряд зі старою забудівлею ст. Краматорської виросло сучасне селище Жовтневе, з’явилася кам’яна громада клубу металістів, пізніше ререйменований у ПК ім. Леніна (нині – палац культури ім. Леоніда Бикова) та фабрично-заводська школа-десятирічка №1.
Сучасні будівлі докорінно змінили вигляд колишнього заводського селища.
У червні 1932 року Краматорськ було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування і він піддався подальшій корінній реконструкції. Одночасно з будівництвом НКМЗ з’явилося нове Соцмістечко. Його звели в стороні від промислових підприємств. Уже до кінця 1932 року будівельники тресту «Індубуд» побудували понад 100 будинків, серед яких були 12 двох- та чотирьохповерхових. Робітники переселялися до світлих, просторих, добре обладнаних сучасних квартир.
Новокраматорський машинобудівний завод. Механоскладальний цех “А”. 1932 р. Фото з вебсайту “The Constructivist Project”
28 вересня 1934 року відбувся урочистий пуск першої черги НКМЗ. За своєю виробничою потужністю завод не мав собі рівних у світі. Він був розрахований на щорічний випуск 30 комплектів устаткування для мартенівських і 6 повних комплектів для доменних печей, 3 блюмінгів, 16 прокатних станів, великої кількості устаткування для шахт і коксових батарей. НКМЗ справді став заводом заводів.
1 травня 1937 року в Краматорську було закладено один з перших в країні заводів по випуску важких верстатів – КЗВВ, всі об’єкти якого почали діяти в лютому 1941 року.
У 30-ті рр. влада міста приділяла велику увагу благоустрою міста. За короткий термін на вулицях міста було висаджено близько 45 тис. дерев. На площі в 25 гектарів розкинувся парк ім. О. С. Пушкіна.
У 1937 році городян порадувало відкриття трамвайної лінії. На варті здоров’я краматорців у той час стояли 4 лікарні, електро- та водолікарня, де працювало 105 лікарів.
Перша карета “швидкої допомоги” лікарні №1. Фото з архіву основоположника служби “швидкої допомоги” в Краматорську – лекпома Болеслава Сливинського
З неписьменністю в місті було покінчено до 1939 року. У 1940 році в 33-х школах міста 602 вчителі навчали близько 17 тис. учнів. Три школи фабрично-заводського навчання готували робочі кадри. Важливу роль у підготовці інженерних кадрів зіграв Краматорський машинобудівний інститут (нині – Донбаська державна машинобудівна академія), створений 1930 року на базі вечірнього технікуму.
Широку культурно-освітню роботу проводили бібліотеки, фонди яких до кінця 30-х років налічували 164 тис. томів, а також два палаци культури, п’ять клубів, кінотеатр. У місті виходили три багатотиражні газети. У 1935-1938 рр. видавався технічний журнал «Важке машинобудування».
1934 року в місті було створено аероклуб, який до 1940 року підготував 2800 фахівців льотно-технічного складу. У роки Другої Світової війни випускники Краматорського аероклубу покрили себе невмирущою славою.
За даними перепису 1939 року, в Краматорську мешкало вже близько 94 тис. чоловік.
1941 рік увійшов до історії міста як рік страшної трагедії: 22 червня розпочалася війна. Тільки протягом першого тижня війни 8 тисяч краматорців пішли добровольцями на фронт. Заводи Краматорська почали працювати під гаслом: «Все для фронту! Все для Перемоги!» З наближенням лінії фронту в місті було створено винищувальний батальйон у складі 292 чоловік. Своєчасно проведено евакуацію устаткування заводів до глибокого тилу, де наші фахівці налагодили випуск продукції для військових потреб.
Один з бараків концтабору на Крейдяній горі. Фото з фондів Музею історії м. Краматорська
28 жовтня 1941 року до міста ввійшли військові частини вермахту і було встановлено жорстокий окупаційний режим. Почалися страти мирних громадян. Місцями масових розстрілів стали кар’єр на Крейдяній горі, яри прилеглих селищ – Іванівки, Ясногірки, Красногорки. Поблизу концтабору на Крейдяній горі було розстріляно 3,5 тисячі краматорчан. Фашисти страчували жінок, людей похилого віку, дітей, винищуючи цілі сім’ї. За 22 місяці окупації гітлерівці знищили близько 6 тисяч жителів міста, більше 10 тисяч відправили до Німеччини на каторжні роботи.
Сотні краматорців билися з ворогом у партизанських загонах і підпільних групах. Ще до окупації міста було сформовано групу партизан, яку очолили С.І.Максимов і І.Г.Шевельов. З командуванням 6-ї і 9-ї армій підтримував зв’язок партизанський загін у складі робітників Старокраматорського машинобудівного заводу. До нього входило 22 бійця. Командиром загону був М. А. Цимбал. Під керівництвом талановитого хірурга Д. С. Мазура медичні працівники міста створили підпільний шпиталь, де надавали допомогу нашим пораненим і військовополоненим. Понад 300 з них після одужання були переправлені через лінію фронту і продовжували воювати з супротивником.
У ході першої Донбасівської наступальної операції військ Південно-Західного фронту 5 лютого 1943 року Краматорськ було звільнено від окупантів. В запеклих боях брали участь 8-й танковий і 4-й гвардійський танковий Кантемирівський корпуси, 57-а гвардійська стрілецька дивізія. В умовах оточення радянські війська більше трьох тижнів билися з переважаючими силами супротивника. Утримати місто не вдалося – 28 лютого Краматорськ знову опинився в руках ворога.
Мешканці Краматорська повертаються до рідного міста (вул. Шкільна, на задньому плані – 100-квартирний будинок). Фото з фондів Музею історії м. Краматорська
Остаточне звільнення відбулося у вересні 1943 року, під час другої Донбасівської наступальної операції. 6-7 вересня 1943 року воїни 59-ї гвардійської стрілецької дивізії, 5-ї гвардійської окремої мотострілкової бригади спільно з танкістами 243-го окремого танкового полка завдали німцям нищівного удару й очистили місто від окупантів.
Ворог завдав місту величезного збитку. Фактично, було зруйновано всі промислові підприємства, знищено комунальне господарство міста, спалено та підірвано 1300 будинків, 15 шкіл, 3 лікарні, 2 поліклініки, пологовий будинок, санітарну станцію, протитуберкульозний диспансер, дитячі садки та ясла, палаци культури, клуб «Штурм», театр ім. О. Пушкіна, стадіон.
У боях за Краматорськ загинуло і померло від ран близько 750 радянських воїнів – представників різних національностей. Найбільша братська могила знаходиться в центрі міста, в сквері Пам’яті, де поховано 230 воїнів. Тут встановлено величний монумент, що уособлює Батьківщину-матір, біля підніжжя якого палає Вічний вогонь – вогонь Слави. Краматорці свято зберігають пам’ять про ратний і трудовий подвиг земляків. Про це свідчать меморіальні дошки, пам’ятники й обеліски на території міста.
Повінь 1964 р. у Краматорську. Фото з краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
Самовідданою працею десятків тисяч городян рани, нанесені місту війною, було заліковано. Відродження Краматорська у повоєнні роки можна назвати справжнім трудовим подвигом його жителів.
1950-1960 рр. в історії міста стали періодом його промислового, господарського і культурного розвитку. Характерна риса часу – небувалі темпи житлового будівництва. З руїн і попелу було відроджено Соцмісто. У 1962 році відбулася закладка заводу лиття і поковок (нині – ПАТ “Енергомашспецсталь”).
1964 рік запам’ятався краматорцям стихійним лихом. Сильна повінь завдала Краматорську значного збитку. Після неї в місті почали зводити нові мости.
У 1965 році в місті з’явилася білокам’яна перлина – головна архітектурна прикраса міста – Палац культури і техніки НКМЗ.
Будівництво Палацу культури та техніки Новокраматорського машинобудівного заводу. Початок 1960-х рр. Фото з архіву вчителя історії Ольги Безгодкової
У 60-і рр. адміністративний центр міста було перенесено з історичної частини Краматорська (Старого міста) до нової – Соцміста. Тоді для городян Краматорськ став провісником і втіленням заповітної мрії – мрії про щастя і мирне життя.
“Невтомний творець”, – так городяни заслужено називали голову виконкому міської Ради депутатів трудящих Павла Івановича Мостового, що займав цю посаду в 1965-1970 рр. П. І. Мостовий залишив помітний слід у історії міста й пам’яті краматорців. Завдяки його кипучій діяльності Краматорськ перетворився на розвинене сучасне місто.
Подальші роки складалися з нескінченної і напруженої череди мирних трудових буднів. У 1969 році в Краматорську вступив до дії електроламповий завод “Альфа”, в грудні 1972 року почав діяти Комбінат великопанельного житлового будівництва, в 1976 – першу продукцію випустив завод “Кондиціонер”.
У 1980-1990 рр. краматорці з упевненістю продовжували торувати шлях у майбутнє.
У третє тисячоліття Краматорськ увійшов як індустріальний, культурний і духовний центр на Сході України.
При створені сторінки використані матеріали:
- вебсайту Краматорської міської ради
- ресурсу “Краєзнавець Донеччини” Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України
- Бази “Урбаністичні образи” Центру міської історії Центрально-Східної Європи (колекція фото з Музею історії Старокраматорського машинобудівного заводу)
- краматорського міського осередку краєзнавчого Форуму газети “Поиск”
- каталогу видових листівок “Клубу Филокартист”
- друковані та електронні видання краматорського краєзнавця Володимира Коцаренка : “Краматорськ. Витоки” (2018), “Краматорская быль” (2002), “Краматорск: забытые страницы истории” (1999)
- Краєзнавчої збірки “Страницы истории города Краматорска” (2008 р.)
- Шляхтиченко Н. Д. Старокраматорский машиностроительный завод. Очерки истории. – Харьков, 1996.
- Фотогалерея “Исторические здания Краматорска” на персональному блозі краматорського фотографа Дмитра Алімкіна
- The Constructivist Project / «Конструктивістський проект» – портал про спадщину авангарду 1920-1930-х років.
- персонального блогу вчительки історії Ольги Безгодкової
